Учора Остап Семерак повідомив, що погодив ліміти на полювання на лося. Кілька місяців тому, міністр увів 25-річну заборону на полювання на лося.
Я не знаю хто і чому переконав міністра взяти собі “на прапор” тему полювання на лося. Благородна, велична тварина заслуговує на захист від людей, які хворі на азарт вбивства заради розваги. Водночас, це не єдиний і, ймовірно, не найбільш вразливий мисливський вид. Міністр перейнявся і одразу заявив про це у публічному просторі мораторієм. Частина суспільства з подивом зрозуміла, що нарешті маємо міністра, якому небайдужа жива природа (подивіться скільки обурених реакцій на вчорашню новину у ФБ-постах ВВС-Україна чи Громадського). Частина суспільства сприйняла це як виклик – мисливці.
Учорашнє рішення про погодження лімітів на полювання (хай і скорочено удвічі до 160 особин) – це ляпас. Міністр мужньо сам повідомив про це. Це мабуть вимушений крок, але не такий вже звичайний у нашій політиці, коли політики заявляють одне, а потім тишком-нишком здають позиції, ховаючи очі (або тупо глипаючи, немов би “а що такого”).
Очевидно, що тиск був шалений і він не пов’язаний із грошима чи корупцією. Це – ціннісний конфлікт, як тепер модно говорити. Хтось має геть інші цінності і навіть готовий дотискати міністра з ОДНОГО ДРІБНОГО ПИТАННЯ (мисливських видів гей як багато), аби довести своє. І цей тиск не міг йти від “профспілок” чи ситуативних об’єднань. Є величезне лоббі серед політиків-мисливців, які заради власного азарту і розваги готові вдарити по репутації міністра. Вражає, просто вражає, що з питання полювання на один вид тварин можна заганяти міністра в глухий кут.
Які висновки? По-перше, просування питань в інших сферах охорони довкілля, які є системними (уявіть собі, наприклад, створення пташиних заповідників!) є супер-складним завданням. Переконати міністра замало. Перетягнути міністра на свій бік – замало. Замало навіть, коли міністр є сам провідником реформ. Тому, що (це по-друге) будь-яка міні- чи мега-реформа потребуватиме підтримки людей. Пікету замало. І лайків у ФБ замало. Треба думати, як мобілізувати ширші кола – поза активними організаціями – для підтримки екологічних реформ, навіть таких манюсіньких як ото заборона на полювання лося. Пригадую, які кілька років тому у ЄС дуже комусь захотілось “переглянути” законодавство про охорону птахів та інших видів. Громадськість змогла змобілізувати тисячі людей – усього понад 550 тисяч (!!) звернень було направлено в Європейську Комісію з метою підтримати охорону птахів та оселищ.
Тож чи це зрада? Це поразка. Поразка не лише міністра, але й усіх нас. Ми усі – лосі. Але це лише одна маленька битва, яка має нас усіх навчити робити щось нове і інакше, якщо ми хочемо бачити природу, яку не соромно передати дітям.
Нікого не тегую, бо сумно.
Оригінал блогу був опублікований автором у facebook. Блог є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Точка зору «Екопростору» може не збігатися з точкою зору автора.
