В Україні на місцевому рівні відсутній єдиний зважений системний централізований підхід до обліку відходів і їх складу. В аналітичній організації «Центр економіко-правових досліджень» запевняють, що така ситуація унеможливлює підготовку будь-яких розумних змін щодо реформування галузі.
Наприклад, у деяких містах облік відходів ведеться за їх обсягом, в інших – за вагою (масою), а в деяких взагалі відсутній.
За даними організації, у Миколаєві за 2015 рік було накопичено та переміщено на звалища (полігони) 905,8 тис. м3 відходів. Населення Миколаєва становить 487 тисяч громадян, відтак за рік на одного мешканця міста припадає 1,86 м3 відходів. У Харкові цей показник становить 2,18 м3 на особу.
У Херсоні облік відходів ведеться за масою: у 2015 році було вивезено більше 6 млн тонн відходів. Тут на одного мешканця міста обсяг вироблених відходів складає майже 205 кілограмів на рік.
В Ужгороді облік відходів ведеться як за обсягами, так і за масою. У 2015 році обсяг відходів становив 250 тис. м3 (29,4 тис. тонн) й на одного мешканця міста припадало за рік 2,17 м3 (255 кг) відходів. У Києві теж «подвійний» облік – на рік тут виробляється понад 1,2 млн тонн відходів (6 млн м3), а на одного мешканця столиці припадає до 400 кг (2м3) відходів.
“Аналогічна ситуація щодо обсягу відходів і на 1 мешканця інших обласних пунктів (в ваговому вимірі – то 1 мешканець обласних центрів “виробляє” понад 2 м3 відходів вагою понад 250 кілограмів на рік”, – говорять у ЦЕПД.
Ситуацію з морфологічним складом відходів експерти називають складною і заплутаною. Їх склад дуже сильно відрізняється поміж міст України Наприклад, у Миколаєві він 55%, у Кіровограді – 64%, у Харкові – 59%. Значно менші показники в Ужгороді – 10% складу, у Луцьку – 25%, в Одесі – 25%.
“Приблизно такі саме розбіжності істотного характеру виявлено за іншими містами, де обсяг харчових відходів «плаває» від 10% до майже 60%”, – резюмують в організації, додаючи, що навряд чи таку різницю спричинили різні звички у харчуванні.
“Очевидно, що зазначені розбіжності виникають у результаті некоректного зміщення та довільного “змішування” механізмів і принципів обрахунків, коли на різних етапах обліку застосовуються несумісні поєднання маси та обсягу як критеріїв звітності”, – додають вони.
Аналогічна ситуація і за будівельними відходами: у Хмельницькому обсяг будівельних відходів становить 8%, а от в Ужгороді разом з камінням, зметами з вулиць ця категорія чомусь сягає аж 40%, в(Кропивницькому – 6,2 %, у Тернополі – 6,5% тощо.
За іншими складовим відходів, приміром, у Чернігові заявлений обсяг скла у відходах становить 16%, в той же час як в інших містах він не перевищує 5-6%.
Експерти зазначають, що подібні розбіжності та різні підходи до звітності і обліку кількості відходів дають широкі можливості для корупції та нецільового використання коштів, зокрема, на утилізацію відходів. Крім цього, відсутність єдиного підходу до обліку відходів і аналізу їх морфологічного складу унеможливлює будь-які дії щодо реформування галузі сортування, переробки та утилізації на загальнодержавному рівні.
“Будь-яке стратегічне планування діяльності в даній сфері можливе лише в результаті детального аналізу складових відходів з тим, аби вивчити перспективи сортування належного подальшого використання кожного з виду відходів згідно з фізичними, хімічними, біологічними, енергетичними та іншими індивідуальними параметрами”, – акцентують увагу аналітики. .
У ЦСЕД пропонують вирішити проблему запровадженням комплексної централізованої звітної системи обліку твердих побутових відходів, цілісного детального аналізу їх морфологічного складу, запровадженням єдиних стандартів обліку, звітності та контролю за дотриманням таких стандартів і правил.
