Минуло тижня Уряд презентував дорожню карту реформи сектору держпідприємств. Сама по собі наявність нового підходу, який базується на усвідомленні вкрай низької ефективності державного управління, є безумовним позитивом. Але, як це часто буває в Україні, перемога рідко приходить без зради.
Пише Віталій Безгін, член бюро Київської міської організації Демократичного Альянсу, для Site.ua.
Карта реформ демонструє певну градацію підприємств з їх розподілом від стратегічних до таких, що потребують ліквідації. Найбільш цікавим пунктом в даній класифікації є концесія, яка торкнеться 359 об’єктів, зокрема аеропорту Бориспіль, Львівського аеропорту, автодорів та 333 об’єктів лісового господарства.
Для тих, хто не зіштовхувався з даним терміном раніше, концесія – це договір про передачу в тимчасову експлуатацію державних господарських об’єктів чи об’єктів територіальних громад. Відповідно постає питання, чим концесія може загрожувати лісовому господарству нашої країни і в чому ж приховується небезпека?
- Розпочати варто з того, що, коли мова йде про лісові господарства, то перш за все вона йде не про техніку чи будинки лісників, а про ліс. Ліс який потребує обліку. Так от, останній раз повноцінний облік лісів Держлісагентства проводився аж 1996 року і торкався він 73% лісового фонду, бо саме така доля знаходиться під державним контролем. Наступний вибірковий облік проводився 2011 року. І далі тиша. Отже, на підставі яких актуальних даних будуть проводитись подальші дії з концесії, якщо таких просто немає? Як буде розрахована цінність ресурсу, який піде в концесію, якщо ми навіть не знаємо скільки його?
- Іншою важливою проблемою є лісгоспи та земля. Більшість господарств Держлісагентства досі не мають сертифікату на землю, таким чином відповідні землі автоматично потрапляють під ризик відчуження приватними особами.
- Як буде працювати за таких умов Лісовий Кодекс, який прописаний під ДП? Як держава буде здійснювати охорону, слідкувати за відновленням і рубками лісів? Вона і за поточних умов робить це кепсько, а тепер взагалі залишиться без важелів впливу.
- Перед тим як віддавати дані об’єкти в концесію потрібно провести незалежний аудит 333 лісгоспів, щоб оцінити їх як цілісний майновий комплекс, на який, звісно, в держави немає грошей. В такому випадку найбільш очікуваним є варіант, що даний аудит буде замовляти потенційний концесіонер. На чию користь буде проведений цей аудит можна навіть не сумніватись.
- Давайте не забувати, що лісгоспи – це ще й бурштин, а не тільки ліс. І створення умов по фактичному виводу лісгоспів з-під державного контролю просто наштовхує на думку, що коли не можеш чи не хочеш боротись з проблемою, просто очоль її.
- Чи торкнеться концесія лісгоспів Південних регіонів, які переживають скрутні часи? Близько 60 є боржниками в багатьох напрямках. Чи під концесію підуть тільки ті лісгоспи, які й так непогано існують?
Поки запитань і занепокоєнь набагато більше ніж відповідей.
Але абсолютно очевидним є той факт, що проведення обліку лісів, впровадження електронного обліку деревини, вирішення проблеми штрафу за незаконні рубки, який складає 170 гривень, боротьба з незаконним вивозом деревини з країни – це пріоритетні напрямки в яких потрібно діяти, а не займатись ще більшим загостренням проблеми.
Що хочеться сказати у підсумку. Рішення, які вплинуть безпосередньо чи опосередковано на всіх громадян, наприклад через стан довкілля, які несуть величезні ризики для національної економіки, не можна приймати без добре підготовленої “домашньої роботи”. Я сподіваюсь, що урядовці нарешті усвідомлять: лібералізація – це добре, коли вона здійснюється з урахуванням усіх ризиків та державного інтересу, а не задля взаємних лайків в фейсбуці.
