Питання виконання частини стосовно охорони довкілля в Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС представлено а четвертому засіданні Платформи громадянського суспільства (ПГС) Україна – ЄС у Брюсселі у четвер, 18 травня. Напрацювання презентувала координатор робочої групи 5 Української сторони ПГС Наталія Андрусевич, голова правління Ресурсно-аналітичного центру “Суспільство і довкілля”, повідомляється на facebook сторінці УС ПГС.
Під час доповіді вона окреслила основні виклики імплементації екологічної складової, надала аналіз процесу адаптації екологічного законодавства України до законодавства ЄС та розглянула процес імплементації Угоди на регіональному рівні.
Андрусевич зазначила, що запровадження екологічної складової Угоди про Асоціацію набирає обертів – є певні досягнення й певні перешкоди на шляху.
Однією з причин незначного прогресу в імплементації екологічної складової угоди експертка назвала непріоритетність питання довкілля в порядку денному уряду та парламенту. При стратегічному плануванні на національному рівні також не приділено достатньо уваги екологічним питанням. Наприклад, у проекті Середньострокового плану дій уряду до 2020 року питання довкілля не отримали своєї окремої цілі, а були розподілені між розділами «Ефективне врядування» та «Безпека та оборона».
Критичним залишається становище з головним документом екологічної політики – Стратегією державної екологічної політики України, яка зазнає перманентного перегляду з початку 2015 року, в результаті чого цілі та завдання чинної Стратегії ігноруються, а нові не приймаються.
«Процес імплементації Угоди, зокрема у сфері охорони довкілля, постійно зіштовхується із різними інституційними викликами, які, при їх успішному подоланні, могли б пришвидшити процес імплементації та зробити його більш дієвим та ефективним», – наголосила Андрусевич.
Це стосується визначення необхідних людських і фінансових ресурсів та механізму їх перегляду.
«Хоча Мінприроди відповідає за адаптацію та впровадження чи не найбільшої кількості директив та регламентів ЄС поміж усіх секторів Угоди, його ресурсна база полишається недостатньою; необхідне зміцнення інституційного потенціалу і виділення такого пріоритету як першочергового для діалогу між сторонами», – додала вона.
На думку робочої групи, майданчиком для діалогу та співпраці різних органів влади має стати Урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
Існують об’єктивні межі імплементації, тобто такі особливі умови, що ускладнюють впровадження норм і стандартів ЄС в Україні, оскільки Україна не є членом ЄС та наразі не має статусу кандидата на вступ до ЄС. Тому процес імплементації в Україні об’єктивно відрізняється від такого процесу в державах-членах чи країнах-кандидатах.
«Інституційні виклики пов’язані з особливостями механізму звітування держав-членів щодо імплементації директив, контрольної функції Європейської Комісії та Суду ЄС щодо недотримання державами-членами законодавства ЄС, співпрацею з державами-членами та необхідністю здійснювати спільні дії, створенням спеціальних органів для допомоги в імплементації», – акцентувала пані Наталія.
Продовження згодом.
Джерело фото.
