Як ефективно управляти водними ресурсами в умовах зміни клімату?

Автор: Володимир Білоконь, проектний менеджер Сталого використання водних ресурсів Команди підтримки реформ при Мінприроди

За даними Національного центру екологічної інформації США, червень 2019 року був найспекотнішим за всю історію спостережень із 1880-го. 

Середня глобальна температура в червні 2019 року була на 1,71 градус по Фаренгейту вище від середнього рівня в 20-му столітті – 59,9 градусів по Фаренгейту (15,5 градусів по Цельсію), що робить його самим спекотним місяцем за 140-літній період.

Рекордні температури в червні 2019 року були відмічені в Центральній та Західній Європі,  північній частині Росії, Східній Азії, Африці, Новій Зеландії, Алясці, Мадагаскарі, Південній Америці, на західній території Канади, північній частині Індійського океану, а також в деяких частинах Тихого і Атлантичного океанів, Беринговому морі. 

До цього року, найспекотнішим періодом, за даними NASA, був 2017 рік. Німецька компанія що страхує страхові компанії Munich Re Group зазначає, що майже 93% всіх подій у 2017-му у світі — це стихійні лиха. Їх макроекономічний вплив спеціалісти оцінили у $320 млрд. Таким чином, в аспекті природних катастроф 2017 рік став одним з найдорожчих. 

Економічні наслідки зміни клімату в першу чергу випробовують на собі аграрії. Урожайність німецької пшениці в поточному році буде меншою за звичайну, прогнозує міністерство сільського господарства Німеччини. Валовий збір пшениці зменшиться до 24,6 млн т, на 7,5% у порівнянні з минулим роком, повідомляє видання Bild. 

Європейське агентство з моніторингу аграрних ресурсів (MARS) оцінює врожайність німецької пшениці в 77,8 ц/га (минулого року — 80,9 ц/га, в середньому за останні п’ять років — 78,1 ц/га). Німеччина, яка зазвичай була експортером пшениці, цього року може перетворитися на імпортера. І це для Берліна вперше за три десятиліття. 

У Скандинавії, Балтії, Польщі, частині Росії та України (до довгострокового середнього) через посуху та пожежі втрачено від 5 до 30% врожаю зернових. Це лише перші прояви змін. Очікується зростання частоти інших екстремальних погодних явищ, таких як град, сильні вітри та проливні дощі в окремих регіонах Європи. 

В Україні ми також досить сильно відчуваємо розбалансування погодних умов. Критично високі температури влітку, що чергуються із потужними зливами та градом, і зима з переходами від плюсових показників до дуже низьких температур. За останні десятиріччя межі природнокліматичних зон змістилися на 200–300 км на північ.

Зміни клімату в Україні характеризуються більш швидкими порівняно з глобальними темпами зростання середньорічної температури повітря на фоні практично беззмінної кількості опадів, що спричинило зростання посушливості клімату у всіх регіонах України та початок розвитку процесів опустелювання в зоні степу.

За даними Інституту водних проблем і меліорації НААН України з 1991 року внаслідок змін клімату площа сухої і дуже сухої зони збільшилась на 7% і охоплює майже третину території, в тому числі 11,6 млн. га орних земель. Площа з надмірним та достатнім атмосферним зволоженням навпаки зменшилась на 10% і займає лише 22,5% (7,6 млн. га ріллі). Найвищими темпами потепління характеризується північна та північно-західна частини країни, а найнижчими – східна. Найбільш значимі зростання температури відбуваються протягом січня-березня і липня-серпня.

Тривала нестача опадів під час підвищення температури повітря у теплий період року зумовлює виникнення посух — весняних, літніх, осінніх. Весняні посухи спостерігаються у квітні — червні найчастіше на півдні Херсонської області; літні посухи — (у липні-серпні) переважно в прибережних районах та на півночі Криму. Осінні посухи (у вересні-жовтні) найхарактерніші для південних районів Одеської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей. Посухи є причиною масштабних лісових, степових і особливо небезпечних торфяних пожеж, що катастрофічно впливають на стан природних та навколоводних екосистем.

Наслідками тривалої дії посух є опустелювання, Олешківські піски в Херсонській області є типовим прикладом такої дії і є за розмірами однією з найбільших напівпустелей, що розташовані на території Європи. В Україні посухи повторюються кожні 2—3 роки, завдаючи значної шкоди сільському господарству, особливо навесні в період інтенсивної вегетації рослин. За останні 120 років в Україні зафіксовано понад 70 посух. Особливо жорсткими і катастрофічними за наслідками були посухи 1891, 1921 і 1946 року, які призвели до загибелі урожаю, голоду і людських жертв. В окремі періоди посухи відбувались майже щорічно протягом 6-13 років: у 1888-1894, 1929-1936, 1944-1954, 1999-2010. За роки незалежності України сталося 11 посух: 1992, 1994, 1996, 1999, 2000, 2002 (у Криму), 2003, 2005 (друга половина року), 2007, 2009 (на Буковині), 2010; з них 3 жорсткі – 2003, 2007, 2010 і 2017 роки.

У червні 2017 року в Україні спостерігалася жорстка ґрунтова посуха у південних, центральних та на багатьох площах східних областей. За експертною оцінкою площа охоплення посухою становила 60% під ранніми зерновими та близько 50% під кукурудзою і соняшником. Під пізніми культурами (зокрема соняшник, соя та кукурудза) зволоження метрового шару ґрунту було одне із найгірших за останні 10 років.

Не пропустіть:  У Парламенті зареєстровано законопроект про зелені облігації

За існуючими прогнозами подальші зміни клімату і надалі погіршуватимуть умови природного волого-забезпечення та негативно впливатимуть на гідрологічний режим водойм, особливо малих річок. За таких прогнозів, надзвичайно важливим політичними та управлінськими кроками мають стати впровадження належної практики сільськогосподарського виробництва для повного виключення антропогенної складової з вказаного негативного впливу. Саме найкраща сільськогосподарська практика, проект якої розроблено Мінприроди (за сприяння проекту ЄС APENA) та передано на розгляд і погодження Мінагрополітики є важливим чинником протидії зміні клімату та негативному впливу «горе» діяльності соціально невідповідальних агровиробників. Адже втрата водності річок є наслідком зміни клімату, але переважаючий вплив здійснює господарська діяльність людини. Це особливо сильно проявилася в Україні за останніх 20 років і призвело до обміління та подальшого зникнення малих річок і водотоків. Вказана проблема є особливо актуальною для малих річок. Внаслідок інтенсивних агромеліоративних робіт спостерігається скорочення їх стоку у лісостеповій зоні та у Поліссі на 5%, у Степу – на 10%. На окремих ділянках степової зони обсяг стоку скоротився на 40%, у Поліссі – на 15-20%. За різними даними за роки незалежності з географічних карт України зникли більше 10 тисяч малих річок. Водність малих річок напряму впливає на водність великих, адже у малих річках зосереджено майже 80% водного стоку.

На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важливішу роль в аграрному секторі економіки. Вода є одним з головних засобів стабілізації та сталості сільськогосподарського рослинного виробництва і складає одну з важливих потреб водокористування (на потреби зрошення використано 22,6 % від загальної потреби у країні у 2017 р.). Побудований в Україні ще за радянських часів потужний водогосподарський і меліоративний комплекс, забезпечував зрошення на площі 2,65 млн. га та осушення на площі 3,3 млн га. На сьогодні в Україні спостерігається вкрай низький рівень використання його потенціалу. В 2017 р. фактично поливалось менше 500 тис. га, а двостороннє регулювання води здійснювалось на площі 250 тис. га, що становить менше 20% наявних площ зрошення та менше 10% наявних площ дренажу. За умов незадовільного природного вологозабезпечення та його погіршення внаслідок глобальних змін клімату, гідротехнічна меліорація є єдиною альтернативою сільськогосподарського розвитку для 70% території України (зокрема для південних та південно-східних регіонів) яка має здійснюватися у повній відповідності до природоохоронних вимог. Щодо цього необхідно пам’ятати, що тривалий екстенсивний тип розвитку сільського господарства так само як і залучення водних ресурсів у сільськогосподарський оборот спричинив послаблення здатності водно-ресурсних джерел до самовідновлення, що негативно відбилося на обсягах і якості води, що споживається. Зокрема за площею орних земель (32,5 млн га), Україна посідає 1 місце у Європі. Додана вартість на 1 га землі сільськогосподарського призначення в Україні становить 413 доларів, у Польщі – 1142 долара, у Німеччині – 1507 доларів, у Франції – 2444 долара. Загальновідомо, що в Україні знаходиться найкращий чорнозем.

Проект Стратегії зрошення і дренажу в Україні до 2030 року, що підготовлений Мінприроди разом зі Світовим Банком є відповіддю на питання відновлення гідротехнічної інфраструктури України, що має стати потужним чинником пом’якшення негативного впливу зміни клімату.

До важливих функцій управління спрямованого на протидію змінам клімату також слід віднести започаткування заходів з запобігання втратам води при її транспортуванні у маловодні регіони, адже у 2017 році втрати води при її транспортуванні склали 1145 млн. куб. м (16,7% від загального об’єму використання води), що за обсягом приблизно відповідає загальному забору води з підземних джерел. Окрім втрат на інфільтрацію в підземні горизонти, в умовах зростаючих температур, необхідно серйозно розглядати втрати води на випаровування. Саме тому проект Стратегії розвитку водної політики України на період до 2050 року пропонує за аналогією з Ізраїлем поступовий перехід транспортування води на трубопроводи. Зроблені з сучасних матеріалів (поліпропілену, поліхлорвінілу, тощо) є інертними (в плані забруднення водних ресурсів) та значно більш надійними (за бетонні чи земляні відкриті канали) з точки зору запобігання втратам води та її випаровуванню.

Вказаний проект нормативно правого докумнета також пропонує в рамках досягнення ЦСР збільшити на 30% водоефективність промислового та сільськогосподарського виробництва, що дозволить зменшити обсяг забору водних ресусів та поліпшить стан водних екосистем. Саме відновлення водних та навколовоних екосистем є запорукою стримання “наступу” зміни клімату на Україну.

Коментарі facebook

коментар

Post Author: ecoprostir